З одержанням Україною незалежностi настав час збутися споконвiчнiй селянськiй мрiї - мрiї про землю. Молода держава вирiшила передати колишню «всенародну власнiсть» тим, хто мав до неї безпосереднє вiдношення.

Землю почали паювати i вiддавати селянам, якi на нiй працювали. Звичайно, не всi виявилися в рiвних умовах. Одним дiсталися чорноземи, iншим - земля в горах, третiм - пiски; хтось одержав землю за сотнi кiлометрiв вiд «цивiлiзацiї», ну а хтось - майже у межах мiста. Хоча в цiлому все було по справедливостi.

Проте рокiв з десять тому мало хто iз селян мiг гiдно оцiнити такий «подарунок». Країна перебувала в затяжнiй економiчнiй кризi, земля не являла великої цiнностi. Дехто намагався господарювати, хтось залишав надiли в запустiннi, решта продавали свої паї, вiддаючи перевагу «синицi в руках» зараз над «небесним журавлем» у непевному майбутньому. Так розпочиналася новiтня iсторiя земельних вiдносин в Українi, що ще, напевно, знайде свого романiста.

Аж ось економiчна криза в країнi пiшла на спад, нерухомiсть почала стрiмко додавати в цiнi, i продаж земельних паїв потроху ставав непоганим бiзнесом. Особливо це стосувалося земель в околицi столицi, де вартiсть дiлянок сьогоднi обчислюється мiльйонами. «Столичних» селян взагалi можна вiднести до регiональної елiти - вид учорашнього працiвника радгоспу, який «вишиває» сьогоднi на дорогому джипi, давно не рiдкiсть у селах Київщини.

Зростаючi, як на дрiжджах, цiни, перетворювали поля навколо Києва в суцiльне ельдорадо. Незабаром навколо цих земель розпочалася дiйсно велика гра за великi грошi. А великi грошi завжди притягують масу осiб (часто - досить i досить сумнiвних), що прагнуть i собi урвати якнайжирнiший шматок. Так потихеньку на землях Київщини розгорiлася справжня вiйна. Спочатку безкровна, проте наприкiнцi 2007 року з`явилася й перша жертва. Загинув Олег Шеремет, i найiмовiрнiша версiя його вбивства - участь у земельних справах села Велика Олександрiвка Бориспiльського району Київської областi.

Мовчання правоохоронцiв у «справi Шеремета» надто затяглося. Тому журналiсти «Вечiрнього Києва» спiльно з ГО «Бюро журналiстських розслiдувань» узялися самостiйно вiдповiсти на запитання, що ж насправдi вiдбувається в Бориспiльському районi?

Iсторiя виявилася навiть складнiшою, нiж здавалося на початку розслiдування. Маса фактiв, величезна кiлькiсть зацiкавлених осiб, рекомендацiї «не лiзти в чужi справи» i просто мовчання з боку тих, хто навiть за обов`язком служби мав бути зацiкавлений у якнайшвидшому розкриттi злочину. Проте ми не зупинилися. I сьогоднi розпочинаємо публiкацiю зiбраних пiд час роботи матерiалiв - вiд самого початку, називаючи людей, показуючи схеми махiнацiй i супроводжуючи їх компетентними коментарями. Забiгаючи наперед, скажемо: упродовж цiєї майже детективної iсторiї ви довiдаєтеся, як та сама земля продавалася по кiлька разiв, яке вiдношення до цього мав Олег Шеремет, а також iншi теперiшнi й колишнi жителi району, як полiтика в нас не вiддiлена вiд економiки та, iмовiрно, ще багато чого iншого. Поки що ми навiть самi не знаємо, якi факти можуть з`явитися в цьому розслiдуваннi завтра. Але вже можемо пiдсумувати тi, що маємо.

У 1999 роцi, не витримавши економiчних потрясiнь нового часу, розвалився Олександрiвський державний племiнний завод, розташований у селi Велика Олександрiвка Бориспiльського району Київської областi. Поле розмiром 256 га, що належало племзаводу, подiлили на 95 паїв i вiддали спiвробiтникам. Кожному дiстався надiл приблизно 2,5-3,5 га. Що робити iз цими дiлянками, селяни й гадки не мали - у країнi панувала криза, i земля, здавалося, нiчого не коштувала. Проте так здавалося тiльки самим селянам. Люди, якi орiєнтувалися в ситуацiї та мали доступ до необхiдної iнформацiї, вже тодi вiдчували, якi прибутки може принести ця земля за кiлька рокiв.

Першi дiлки прийшли до села в 1999 роцi. Згадує жителька Великої Олександрiвки Алла Тимофєєва, власниця паю:

«Радгосп розвалився, ми не знали, що iз цим робити, жодних документiв, нiчого не дали. А потiм з`явився Сашко Дегтярьов, найпершим приїхав. Вiн нас усiх зiбрав i сказав, що будемо одержувати сертифiкати. Дiйсно допомiг - ми одержали сертифiкати на цю землю i... вiддали йому все в оренду, всi цi 95 дiлянок... ». Незабаром на базi колишнього племзаводу було створено ВАТ «Промагробудiнвест».

Довiдка

ВАТ «Промагробудiнвест» (код ЄДРПОУ 31120819) було зареєстровано у листопадi 2000 року за адресою: с. Велика Олександрiвка, вул. Гагарiна, 11. Його засновниками стали: офшорна компанiя Windsor Trading Corporation (25,2%) i фiзичнi особи (74,8%) - власники сертифiкатiв на земельнi паї. Головою наглядової ради товариства було обрано Костянтина Олексiйовича Шубинського, а директором призначено Олександра Леонтiйовича Дегтярьова.

Згодом юристи пiдказали керiвництву акцiонерного товариства, що сертифiкати не можуть вноситися в статутний фонд пiдприємства - потрiбнi державнi акти на право власностi на землю.

Розповiдає Федiр Трохлiб, житель Великої Олександрiвки, активiст:

«Земля не могла увiйти до статутного фонду. Їм («Промагробудiнвесту». - Авт.) потiм пiдказали, що сертифiкати до статутного фонду не вводять. Тодi вони за рiшенням сiльської ради роблять державний акт для ведення товарного сiльського господарства. Ну й так вони зробили цi акти, пообiцявши заплатити людям по 20 тисяч гривень... »

У березнi 2001 року держакти на ведення товарного сiльського господарства було виготовлено й внесено до фонду пiдприємства. А в червнi цього ж року було зареєстровано випуск акцiй номiналом 20 000 грн. кожна.

Так пайовики Великої Олександрiвки стали акцiонерами «Промагробудiнвесту».

Можна було б тiльки порадiти за людей, якби не одне «але». За нiбито благими намiрами компанiї Windsor приховувався прагматичний та цинiчний iнтерес - згодом «розвести» селян на акцiї й стати повноправними власниками величезного земельного поля (громадянин США Костянтин Шубинський тiсно пов`язаний з вiдомими росiйськими рейдерами - братами Олегом та Iгорем Чуркiними. А схема, що її вони намагалися реалiзувати у Великiй Олександрiвцi, так само була використана, щоправда, iншими людьми, в iсторiї племзаводу «Бортничi» i КСП «Бориспiльське», що перебувають у сусiднiх селах Гора й Щасливе).

Довiдка

Рейдери - особи, якi займаються захопленням чужих активiв, використовуючи недосконалiсть законодавства. Найчастiше вдаються до пiдробки, обману й iнших вiдверто протизаконних методiв.

Згадує Алла Дмитрiвна Тимофєєва:

«Дегтярьов сказав, що бере цю землю в оренду. I виплатить за неї по 25 тисяч гривень. Минуло трошки часу, i вiн каже, що даватиме по 20 тисяч. Врештi-решт, Дегтярьов зiбрав усiх i заявив: хочете - не хочете, але даю тiльки по 15 тисяч. Це ж минуло вже кiлька рокiв, як вiн забрав нашу землю в оренду. Ми стали шумiти, а вiн говорить - я тодi беру тiльки 50 чоловiк, а iншi нехай iдуть. Ми жахнулися, думаємо, що робити: анi тракторiв, анi коней, нiчого немає, орати нема чим. Що робити iз цiєю землею? А вiн нас викликав у сiльраду, дали вiдомiсть, викликали по одному, ми розписувалися у вiдомостi, а там - прiзвище i все, тiльки список i розпис. А що там зверху було написано, вiн усе закривав. I так з усiма нами. Коли все це сталося, вiн нам по 15 тисяч дав... »

Що це була за вiдомiсть, у якiй розписалися люди? Що це за дивний документ, де закривалася «шапка» i не можна було вказувати, за що ти одержуєш грошi? Iмовiрну версiю висуває Дмитро Шабля, менеджер проектiв ТОВ «Нелора-Ленд», компанiї, що в 2006 роцi придбала основну частину великоолександрiвського поля:

«Коли я розкручував цю ситуацiю, то розмовляв з людьми й у сiльрадi спiлкувався. Люди приходили (до «Промагробудiнвесту». - Авт.) i просили «хлопцi, дайте нам за цю землю грошi». Було домовлено мiж власниками цього ВАТ i селянами, що вони одержать по 20 тисяч гривень кожний за свою акцiю. I акцiї було викуплено... »

I все вiдразу стає зрозумiлим! Вiдомiсть, у якiй розписувалися люди, думаючи, що вони одержують грошi за оренду, виявилася документом iз продажу власних акцiй! Вражає цинiзм рейдерiв: скориставшись скрутним матерiальним становищем i правовим невiглаством селян, вони не заплатили бiльшостi з них навiть номiнальної вартостi акцiй. Так землю було куплено в людей уперше, ось тiльки самi вони про це не знали...

Пiсля цього головним «натхненникам» «Промагробудiнвесту» стало вигiдно усунутися вiд пiдприємства, виставивши замiсть себе якогось контрольованого директора з «незаплямованою репутацiєю». Тому 23 грудня 2003 року вiдбулися збори акцiонерiв (уже, зрозумiло, без селян), де К. О. Шубинський i О. Л. Дегтярьов «зiмiтували» свiй вiдхiд вiд керiвництва акцiонерним товариством, а їхнi посади, об`єднанi в одну, посiв Валерiй Анатолiйович Кашуба.

Довiдка

Кашуба Валерiй Анатолiйович, 1964 р. н., уродженець Києва, освiта вища, директор приватного пiдприємства «Ескорт», що займається слiдчою й охоронною дiяльнiстю. За неофiцiйною iнформацiєю ГО «Бюро журналiстських розслiдувань», служив у вiйськовiй розвiдцi, а на посаду директора «Промагробудiнвесту» був призначений з благословення Iгоря Смешка, який був на той час головою СБУ i «захоплювався» земельним бiзнесом.

Источник : http://www.vechirnij.kiev.ua