Тези виступу на засіданні круглого столу з питань “Подальшого реформування земельних відносин та проблеми охорони земель. Чи має Україна шанс стати житницею Європи”

Засідання круглого столу проводили Асоціація “Земельна спілка України” і Український союз промисловців та підприємців” 22 квітня 2008 року

При подальшому реформуванні земельних відносин на наш погляд на особливу увагу заслуговує врегулювання відносин між державою, власниками, користувачами, орендарями земельних ділянок, народом України щодо використання і охорони земель, збереження і відтворення їх корисних властивостей для сучасного і прийдешніх поколінь.

Для вирішення цих питань необхідно підготувати і прийняти Закон України “Про врегулювання відносин між державою, власниками, користувачами і орендарями земельних ділянок, народом України щодо використання і охорони земель, збереження і відтворення їх корисних властивостей для сучасного і прийдешніх поколінь”.

На сьогодення земельні відносини регулюються в основному Конституцією України, Земельним кодексом України, Цивільним кодексам України. Проте термін слова “земля” в цих законодавчих актах визначений по різному.

В конституції України в статтях 13,14 – “земля” визначається як природний ресурс, основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави.

В Земельному кодексі України термін слова “земля” в статті 1 визначений, як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави. Що стосується землі, як природного ресурсу, то це упущено.

В статті 181 Цивільного кодексу України “Земельна ділянка” віднесена до нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості).

Якщо земельну ділянку розглядати як природній ресурс, у відповідності до Конституції України, то термін “земля” необхідно визначити в такій редакції: “земля – природній ресурс, складова частина біосфери насичена живою речовиною рослинного і тваринного світу та мікроорганізмами, яка постійно взаємодіє з водою і повітрям, забезпечує життя і є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави”.

При такому визначенні терміну “земля”, потребується прийняття Закону України “Про особливі цивільні права і правила поводження із землею, як природним ресурсом, насиченим живою речовиною рослинного і тваринного світу та мікроорганізмами, основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави”.

Говорячи про охорону земель сільськогосподарського призначення, то тут необхідно вести мову про грунти, основний засіб сільськогосподарського виробництва. Цінність ґрунту в основному полягає в кількості органічних речовин і живих організмів в них. Без органічних речовин і живих організмів грунти не є родючими.

Якщо звернути увагу на те, що за останні 15 років сільське господарство України ведеться при від’ємному балансі гумусу в ґрунтах, то це вже вказує на дію процесу опустелювання родючих земель України.

Тому необхідно невідкладно розглядати питання щодо охорони земель, в обов’язковому порядку враховуючи, що маємо передбачати, як забезпечити збереження і відтворення органічної речовини (гумусу) в ґрунтах та живих організмів в них, як для сучасного так і прийдешніх поколінь.

Якщо беручи це до уваги, розглянути Закон України “Про охорону земель” прийнятий Верховною Радою України в 2003 році, то він збереження і відтворення живих організмів в ґрунтах не передбачає. А по-друге, він уже майже не діє, через ті обставини з використанням і охороною земель, які виникли в процесі та по наслідкам проведення земельної реформи.

Враховуючи ці обставини Закон України “Про охорону земель” слід переглядати, а новий закон, на наш погляд, доцільно розробити під назвою “Про охорону земель, збереження і відтворення їх корисних властивостей для сучасного і прийдешніх поколінь”, а також необхідно прийняти Закон України “Про правовий статус польових земель”.

Основні сучасні проблем з використанням і охороною земель, збереженням і відтворенням їх корисних властивостей для сучасного і прийдешніх поколінь сформовані в процесі та по наслідкам проведення земельної реформи.

Земельна реформа розпочалася і до цього часу проводиться:

• без законодавчого визначення основних її положень;
• без фахового науково-обґрунтованого визначення етапів і термінів їх проведення;
• без еколого-економічного і соціального обґрунтування по кожному етапу;
• без визначення суб’єктів проведення земельної реформи та їх обов’язків;
• без супроводження комплексом робіт із землеустрою, як основного інструменту державного управління і регулювання щодо прогнозованого планового розвитку території України, як держави, забезпечення раціонального використання і охорони земель, збереження і відтворення їх корисних властивостей для сучасного і прийдешніх поколінь;
• без встановлення державного і громадянського контролю за станом якості і наслідків її проведення;
• без встановлення відповідальності суб’єктів проведення земельної реформи за негативні наслідки та нанесені збитки державі, суспільству, народу України.

Проведення земельної реформи без законодавчого визначення основних її положень та забезпечення, при постійному наполяганні в Указах Президента України щодо прискорення проведення призвело до таких негативних наслідків:

• до погіршення стану використання і охорони земель, що призвело до падіння природної родючості ґрунтів, в наслідок чого землеробство в Україні ведеться при посиленні виснаження ґрунтового покриву, що негативно впливає на економіку держави, на забезпечення населення якісними продуктами харчування, на благополуччя прийдешніх поколінь;
• до руйнації сівозмін і майже унеможливлення проведення землеустрою з протиерозійною контурно-меліоративною організацією території, внаслідок проведення паювання земель по спрощеній комп’ютерній технології, майже без урахування особливостей рельєфу місцевості;
• до руйнації територіальної основи товарного сільськогосподарського виробництва та системи захисту ґрунтів від водної і вітрової ерозії та інших деградаціних процесів, внаслідок розукрупнення господарств і паювання їх земель та через законодавчо встановлений дозвіл вільного виходу громадян із сільськогосподарських формувань з земельними паями, наданими їм у приватну власність та через відсутність законодавчо встановленого стабільного статусу польових земель;
• до невикористання мільйонів гектарів орних земель під посіви сільськогосподарських культур та посилення деградації ґрунтів, включаючи і зростаючий процес біологічного забур’янення карантинними рослинами, який зараз в Україні є одним з найбільших у Європі;
• та ряду інших негативних факторів.

Зараз ведеться мова про завершення проведення земельної реформи, маючи на увазі завершення видачі громадянам державних актів на приватну власність на земельні ділянки (паї). При цьому пропонується підготувати Закон України “Про завершення земельної реформи”. На наш же погляд, необхідно підготувати проект Закону України “Про визначення і реалізацію основних положень земельної реформи та шляхи виправлення негативних факторів, що виникли при її проведенні”. Земельна реформа може вважатися завершеною лише при позитивних наслідках її проведення.

Слідуючою проблемою, що потребує невідкладного вирішення при подальшому реформуванні земельних відносин є визначення прогнозованого планового розвитку території України, як держави.

Україна є незалежною, суверенною державою вже понад 16 років. Але до цього часу не розроблений прогнозований плановий розвиток її території, як держави, що призвело і продовжує призводити до значних порушень і хаотичного використання земель під будівництво, порушення земельного законодавства та відхиленя від санітарних, екологічних, архітектурних та інших норм і правил. А це свідчить про потребу у проведенні погалузевого землеустрою території України, як держави на національному, регіональному і місцевому рівнях.

Землеустрій території України, як держави, на національному, регіональному і місцевому рівнях – це основа для здійснення державного і громадського управління територіями (прогнозування, планування, координації, погодження, контролю) і регулювання у сфері функціонально-просторової прогнозованої планової організації використання території держави, особливо в ринкових умовах. Адже, якщо зараз, в умовах посиленої дії процесу урбанізації, розпочати активний ринок земельних ділянок поза межами населених пунктів, до проведення державного землеустрою, то це призведе до продовження хаотичного розвитку території України і це стане небезпекою щодо державності. Збитки, що будуть нанесені державі, суспільству, народу України перевищуватимуть ті, що виникли при проведенні земельної реформи.

Використання території на місцевому рівні, без ув’язки із загальнодержавним земельним устроєм, з урахуванням зональних природних та тих, що виникли під галузевим антропогенним впливом особливостей, значно погіршуватиме умови для прогнозованого планового розвитку і забудови територій і погалузевого раціонального використання і охорони земель та інших природних ресурсів і негативно впливатиме на створення сприятливих еколого-економічних і соціальних умов для безпечного проживання і здоров‘я людей, збереження генофонду українського народу.

Як показала практика проведення земельної реформи, землеустрій території України, як держави, на національному, регіональному і місцевому рівнях необхідно розпочати, коли буде законодавчо забезпечені всі основні його положення і умови реалізації. Для цього необхідно упереджено прийняти Закон України “Про землеустрій території України, як держави, на національному, регіональному і місцевому рівнях та його реалізацію”, в якому термін “територія України” визначити, як частину біосфери в межах кордону держави.

Щоб землеустрій території України, як держави, на національному, регіональному і місцевому рівнях проводився у відповідності до вказаного Закону, а його реалізація забезпечувала прогнозований плановий розвиток території держави, в Законі необхідно передбачити створення державного органу, безпосередньо підпорядкованого Кабінету Міністрів України – “Державний Комітет по земельним ресурсам і землеустрою”. На регіональному і місцевому рівнях повинні бути створені фахово-упорядковані його місцеві органи. Щоб питання використання і охорони земель, збереження і відтворення їх корисних властивостей для сучасних і прийдешніх поколінь забезпечувались у відповідності до державного землеустрою, в кожній галузевій структурі необхідно мати відповідний підрозділ (Службу, управління, відділ, групу відповідних фахівців), а в господарських формуваннях – відповідних спеціалістів.

Питання щодо подальшого реформування ринкових земельних відносин, то воно потребує обговорення в двох аспектах.

Перший, це щодо ринку земельних відносин в межах населених пунктів, де він уже діє, але законодавчо до цього часу не врегульований. Про це ярко свідчить стан забудови, в ринкових умовах, в столиці – місті Києві, де мають місце непоодинокі факти, коли забудова ведеться з порушенням Конституції України, наносячи шкоду людям і суспільству. Тому зараз і є нагальна потреба у законодавчому врегулюванні суспільних відносин, які виникають у процесі організації та функціонуванні ринку земельних ділянок в межах населених пунктів України.

Другий, що стосується земель сільськогосподарського призначення та земель інших категорій за межами населених пунктів, то включення їх до сфери ринку вважаємо передчасним до вирішення питань щодо прогнозованого, планового розвитку території України, як держави, та щодо організації забезпечення в Україні охорони земель державою, як це визначено в Конституції України.

Що стосується питання “Чи має Україна шанс стати житницею Європи, то на нього можливо дати таку відповідь.

Згідно природнокліматичним умовам, наявності родючих земель, наукового потенціалу, фахових можливостей Україна може і повинна стати житницею Європи.

Але через нефахове проведення земельної реформи, недотримання державою вимог Конституції України, що земля перебуває під особливою охороною держави, через пущення на самоплив питання щодо використання і охорони земель, що призвело до падіння природної родючості ґрунтів та до невикористання під посіви мільйонів гектарів орних земель тому можливість України бути житницею Європи є нереальною.

В даний час сільське господарство ведеться при від’ємному балансі гумусу в ґрунтах, при зростанні втрат їх природної родючості. Крім того в державних органах влади йде наполягання на прискорення ринку земель сільськогосподарського призначення, спрощення умов щодо їх переведення в інші категорії під забудову, що сприятиме зменшенню кількості родючих земель, а падіння їх якості потребуватиме щорічного збільшення витрат на вирощування одиниці зернової продукції. І все це в той час, коли населення України щороку зменшується, а народонаселення в світі різко зростає, що веде до наростанні світової продовольчої проблеми. Актуальним залишається і вирішення продовольчої проблеми в Україні.

При таких умовах можливість України стати чи бути житницею Європи щорічно погіршуватиметься.

Для вирішення проблемних питань щодо подальшого реформування земельних відносин та щодо використання і охорони земель, збереження і відтворення їх корисних властивостей для сучасних і прийдешніх поколінь є необхідність у визначенні терміну слова “земля” як природного ресурсу і розробку проектів Законів України:

• “Про врегулювання відносин між державою, власниками, користувачами, орендарями земельних ділянок, народом України щодо використання і охорони земель, збереження і відтворення їх корисних властивостей для сучасного і прийдешніх поколінь”.
• “Про особливі цивільні права і правила поводження із землями, як природним ресурсом, насиченим живою речовиною рослинного і тваринного світу та мікроорганізмами, основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави”.
• “Про правовий статус польових земель”.
• “Про охорону земель, збереження і відтворення їх корисних властивостей для сучасного і прийдешніх поколінь” (Нова редакція діючого Закону України “Про охорону земель”).
• “Про визначення і реалізацію основних положень земельної реформи та шляхи виправлення негативних факторів, що виникли при її проведенні”.
• “Про проведення землеустрою території України, як держави, на національному, регіональному і місцевому рівнях та його реалізації”, при визначенні терміну “територія України”, як частини біосфери в межах кордону держави Україна.
• “Про ринок земель в межах населених пунктів”.

Розробка цих законів повинно упереджувати розгортання ринку земель за межами населених пунктів.

Источник: http://www.zsu.org.ua